Даррен Ароноффскі. Реквієм за мрією.

Безумовно, фільм робили розумні люди, не обділені талантом. Однак, нічого нового в ньому немає і бути не може. Відповідно до концепції зомбування, обраної сьогоднішніми маніпуляторами свідомості, серед іншого використовуються два простих, але досить потужних способи впливу. Перший – це спокуса обивателя величезним асортиментом небачених насолод, які можна отримати тільки за гроші, або за великі гроші (від нового йогурту, невідомо, з чого зробленого, - до нового «майбаха», невідомо, чим тільки не напханого). Другий – це залякування страшною відплатою за ці насолоди (від ожиріння і слідуючого за ним інфаркту-інсульту – до загибелі від передозування героїном, неважливо - у власному лімузині, чи в запаскудженому наркоманському кублі). Мета цих маніпуляцій – викликати в людини такий підвішений психологічний стан, щоб вона перестала думати головою, і після важкого трудового дня жерла, не парячись, ті доступні «цінності», що йому тикають у рило великі і розумні дядьки. На мій погляд, ніякого відношення до справжнього мистецтва цей фільм не має. У першу чергу тому, що не пропонує ніякої позитивної альтернативи, а тільки фіксує паскудство, що відбувається. Що стосується виховного впливу картини на молодь, то це також викликає великі сумніви. Залякуванням і негативними прикладами справжнього громадянина своєї країни не виховаєш. Тому реальний громадянин, опинившись біля демократичного кошика з прорізом, вибирає собі в начальники не найкращого із найбільш гідних претендентів, а просто – менше зло. Тобто, вибачте за брутальність, переважно, він знову вибирає нове лайно, яке ще не так сильно смердить.