Андрей Тарковский. Сталкер.

Кажуть, щоб почути голос Бога, треба зупинити свій внутрішній монолог. Тоді ти зрозумієш те, що неможливо передати словами. Фільм заворожує і відмикає якісь нові органи чуття. Ніби слухаєш картинку або дивишся на музику. Простягнувши руку, можна понюхати сніг або погладити чорного пса. І ще дуже хочеться полежати на камені, дивлячись у вічну воду...

Девід Фінчер. Бійцівський клуб.

Суть деяких фундаментальних принципів неможливо зрозуміти, поки тобі добре не дадуть в писок. Інші дуже корисні ідеї стануть твоїми базовими інстинктами, коли ти так само зацідиш в пику своєму ворогові. І не треба боятися - ніякого роздвоєння особистості від цього не буде. Шизофренія наступить тоді, коли ти почнеш напружено думати, яку щоку краще підставити - ліву чи праву?

Інгмар Бергман. Фанні та Александр.

Чудово зфільмовано. Дуже професійно. Мабуть я цього разу переглядав режисерську версію, бо вона розтягнулась на 5 годин. Звичайно, я собі розділив фільм на кілька серій, але жодного разу не нудьгував. Красиво і неквапно жили собі 100 років тому шведські аристократи. Великий, зі смаком влаштований фамільний будинок, багато квітів, вишукані костюми… (навмисне зупиняв кадри, щоб краще роздивитись). Всі персонажі дуже люблять ...